Проблема:

Псевдорішення: переробка, сміттєспалювання, біопластик та інші

Псевдорішення: переробка, сміттєспалювання, біопластик та інші

02 Листопада 2021 р.
/

Поширений міф, що криза пластикового забруднення є виключно проблемою поводження з відходами. Часто говорять, що для вирішення проблеми державі достатньо налагодити інфраструктуру для переробки та спалювання відходів, а споживачам не смітити. 

Проте, навіть найсучасніші системи управління відходами не можуть впоратися зі зростанням виробництва пластику та відходів. Будь-яке рішення, яке не усуває першопричини, буде не тільки марним, але й збільшить викиди токсичних речовин та парникових газів у довкілля.

Переробка

Сортувати та віддавати відходи на переробку важливо і необхідно. Проте переробка як основне чи єдине рішення не є дієвим, і ось чому:

  • Не весь пластик, який виготовляється та використовується, є придатним до перероблення. Однак більшість одноразового пластику, зокрема, одноразовий посуд та упаковка споживчих товарів, не підлягає переробці або це просто неекономно робити, особливо якщо вартість первинного пластику дуже низька. 
  • При кожному повторному циклі якість матеріалу погіршується (даунсайклінг). Тому переробивши пластикову пляшку на поліестерову футболку ви, по суті, відтермінували потрапляння матеріалу на сміттєзвалище. Тому менше покладатися на переробку і більше на багаторазове використання, коли це можливо.
  • На сьогоднішній день лише 9% всього пластику, коли-небудь виготовленого, було перероблено (хоча б один раз). Але компанії, які виробляють цей пластик, продовжують називати переробку як єдине рішення для боротьби з проблемою забруднення пластиком. Виробники часто покладають провину за забруднення на людей, які не сортують пластик після його використання, або місцеву владу та уряди в тому, що вони не забезпечують достатньої інфраструктури для переробки всіх пластикових відходів, які утворюються. 
  • Навіть у країнах, де розвинена система переробки пластику, показники переробки все ще низькі, і більшість пластику в кінцевому підсумку спалюється, викидається на звалище, в довкілля, або експортується в країни “третього світу”. 

Єдиний спосіб справді вирішити кризу пластикового забруднення – це припинити виробництво такої кількості пластику.

Сміттєспалювання 

Сьогодні у ЄС спалюється понад 80 мільйонів тонн відходів, оскільки свого часу країни інвестували в побудову сміттєспалювальних потужностей з метою зменшення кількості відходів, що потрапляють на звалища. Найчастіше це заводи “Waste-to-energy” – ‘Відходи в енергію’ та спалювання в цементних печах та інших промислових котлах. Спалювання відходів часто представляють як дієвий та безпечний спосіб вирішити проблему з відходами та навіть створити додаткове джерело енергії. Однак дослідження показують, що ситуація набагато складніша. Ось кілька причин:  

  • У світі не існує фільтрів, які на 100% очищають викиди сміттєспалювальних установок. Небезпечні речовини все одно потрапляютьу повітря, включаючи діоксини та фурани, що викликають рак, захворювання ендокринної та імунної системи; важкі метали, включаючи ртуть, кадмій і свинець та інші.
  • При спалюванні 4 тонн відходів утворюється близько 1 тонни токсичних залишків, які забруднюють довкілля та потрапляють до нашого харчового ланцюга, а також майже 1,1 тонни CO2, що впливає на зміну клімату.
  • Під час спалювання втрачається велика кількість матеріалів багаторазового використання, щоб виробляти лише невелику кількість енергії. Переробка та компостування можуть заощадити до п’яти разів більше енергії, якщо порівнювати з тією, що утворюється внаслідок спалювання відходів.

Більше про сміттєспалювання читайте тут.

Газифікація, піроліз і плазмова дуга – це інші форми спалювання відходів, які перетворюють відходи в синтетичний газ або нафту. Газифікація та піроліз це високотемпературні термічні процеси, які вимагають великих витрат енергії під час попередньої обробки, обробки та післяобробки. Загальна назва технологій, які застосовуються для перетворення матеріалів на основі вуглецю в енергію – Перетворення пластику в паливо (“Plastic-to-fuel”). На сьогоднішній день відомо, що піроліз і газифікація пластикових відходів, як і спалювання виробленого палива виділяють токсичні речовини, включаючи бісфенол-А (BPA), кадмій, бензол, бромовані сполуки, фталати, свинець, олово і леткі органічні сполуки (ЛОС), діоксини і фурани, бензол, толуол, формальдегід, вінілхлорид, ціанід водню та багато інших. Неконтрольоване забруднення від таких процесів може становити значні ризики для здоров’я та безпеки людей. 

Біопластик 

Останнім часом біопластик часто використовують як заміну одноразовому пластику. Проте чи дійсно приставка “біо” робить його більш екологічним та безпечним?

Для початку, давайте розберемося у типах біопластику. “Пластик на біооснові” (“Biobased”) означає, що матеріал частково походить з відновлюваних ресурсів. До його складу входить щонайменше 20% поліпропілену (пластику), та рослинний крохмаль. Таким чином, він не є розкладним повністю на біологічні матеріали, до того ж не може бути компостованим у корисне добриво або переробленим разом із поліпропіленом. А отже, потрапить на сміттєзвалище, як і звичайний пластик. 

Біорозкладний пластик (“Biodegradable”) не обов’язково є на біооснові. 

Також окремо слід сказати про “оксорозкладний” пластик, до складу якого додано спеціальну оксо-добавку, що зруйнує пластик менше ніж за 3 роки, перетворивши його на мікропластик. Таким чином він ще раніше потрапить до нашого організму через їжу яку ми їмо, повітря яким дихаємо та воду, яку ми п’ємо.

В другій може міститися до 75% нафтопродуктів і вона не буде біорозкладною. Ба навіть біорозкладний пластик потребує спеціальних умов компостування, які відсутні в Україні.

Чому використання біопластику не допоможе вирішити проблему забруднення відходами?

  • Сировина для виготовлення біопосуду (цукровий тростник, кукурудза) вирощується з великим вмістом пестицидів, споживання води та забруднення грунтів та подорожує тисячі кілометрів (як правило з Бразилії чи Китаю). Таким чином біопластик має великий вуглецевий слід, впливає на втрату біорізноманіття, окислення грунтів та вод, і має дуже ресурсо- та енергозатратний процес виробництва. Враховуючи, що це матеріал одноразового використання, то його екологічність є дуже сумнівною.
  • Використання біопластику все одно сприяє одноразовому використанню та часто забрудненню пластифікаторами та хімікатами. Зокрема, абсолютна більшість біопластикового та паперового посуду містить токсичні хімікати групи PFAS, які використовують для захисту від вологи та жиру. Хімікати цієї групи є особливо небезпечними для здоров’я, оскільки не розкладаються, а накопичуються в організмі людини,викликаючи ряд захворювань, в тому числі онкологічних.
  • Для того, щоб біопластик успішно розклався, він потребує спеціальних умов: певної вологості, температури та середовища (наприклад, грунту). Для того, щоб забезпечити його компостування, слід налагодити його роздільний збір та сортування відповідно до умов розкладання, що технічно зробити дуже складно. 
  • Навіть коли вдалося зібрати окремо біопластик та створити умови для його компостування, кінцевий продукт його розкладання все одно матиме всі ті небезпечні домішки, хімічні речовини, які були в його складі. Такий компост буде технічним і не матиме комерційної цінності як фінальний продукт, тому і компостувати його економічно невигідно.

Останні наукові дослідження показують, що “біопластик” та “пластик на біооснові” не мають екологічної переваги над звичайним пластиком, а навіть створюють нову низку проблем та ризиків для здоров’я людей та довкілля. Використання біопластику виправдане лише для роздільного збору органічних відходів з подальниш їхкомпостуванням, але попередньо замінивши всі шкідливі хімікати на безпечні. Ще простішим рішенням є використання багаторазового паковання, що вже успішно реалізовується в багатьох бізнесах в ЄС та в світі.

Потрібна консультація?
Замовляйте лекцію чи індивідуальну консультацію.

Дізнайтесь про все, що так давно хотіли але соромились запитати на тему екології.

Ми передзвонимо Вам:


    або Ви нам: